У Типову форму вносити інформацію про ТПВ не потрібно (ми їх передали спеціалізованому підприємству). А чи потрібно вносити інформацію про ТПВ до Декларації про відходи?
Аналіз норм Закону України «Про управління відходами» № 2320-IX (далі – ЗУ № 2320-IX) у системному взаємозв’язку з Порядком ведення державного обліку відходів, затвердженим наказом Міндовкілля від 26.11.2024 № 1534 (далі – Порядок № 1534), та Порядком подання декларації про відходи, затвердженим постановою КМУ від 07.05.2022 № 556 (далі – Порядок № 556), дає підстави для обґрунтованого висновку про наявність прямого нормативного та логічного взаємозв’язку між обов’язком ведення державного обліку відходів і формуванням та поданням декларації про відходи.
Загальна норма щодо обов’язку ведення обліку відходів визначена ст. 47 ЗУ № 2320-IX. Частини 1-3 цієї статті встановлюють обов’язок суб’єктів господарювання вести облік утворених, зібраних, перевезених та оброблених на території України відходів і операцій з управління ними за типовими формами в електронному вигляді.
Водночас ч. 5 ст. 47 ЗУ № 2320-IX прямо встановлює виключення: вимоги цієї статті не поширюються на утворювачів побутових відходів, які передають такі відходи до об’єктів управління побутовими відходами або виконавцю послуг. Тобто законодавець спеціально та імперативно вивів побутові відходи, передані до системи управління, з-під обов’язку обліку з боку утворювача. Натомість модель обліку побутових відходів побудована таким чином, що функції обліку збираних, перевезених, оброблених відходів, з оформленням відповідних карток та внесення даних до ІСУВ покладаються на виконавця послуг, який по суті та за визначенням ст. 11 ЗУ № 2320-IX став їх власником.
Стаття 45 ЗУ № 2320-IX визначає коло суб’єктів, які подають декларацію про відходи. Порядок № 556 регламентує виключно процедуру подання декларації, технічні вимоги та відповідальність за достовірність даних, але не встановлює жодних вимог до її показників.
За своєю правовою природою декларація про відходи є формою узагальнення та подання інформації, що формується на підставі даних обліку. Вона не є самостійним джерелом формування облікових показників, а має похідний характер від системи обліку. Відповідно, якщо суб’єкт господарювання звільнений законом від ведення державного обліку певного виду відходів, у нього відсутня належна облікова база для формування показників декларації щодо таких відходів.
Теоретично можливе альтернативне тлумачення, за яким декларація мала б охоплювати всі утворені відходи незалежно від ведення обліку. Проте таке розуміння суперечило б ч. 5 ст. 47 ЗУ № 2320-IX, оскільки фактично відновлювало б через механізм декларування обов’язок, від якого законодавець прямо звільнив утворювача. Це не узгоджувалося б із принципом правової визначеності та системності нормативного регулювання.
Коментар експерта
Отже, якщо щодо певного виду відходів законом прямо встановлено звільнення від обов’язку ведення державного обліку, у суб’єкта господарювання відсутні як правові підстави, так і облікові дані для їх відображення у декларації. Включення до декларації інформації, що не ґрунтується на веденні обліку, могло б поставити під сумнів достовірність поданих даних та суперечило б вимогам законодавства щодо обґрунтованості звітної інформації.
Таким чином, у разі якщо підприємство передає змішані тверді побутові відходи (код 20 03 01) виконавцю послуг з управління побутовими відходами відповідно до укладеного договору, обов’язок щодо їх відображення у Декларації про відходи у утворювача не виникає, тоді як цей обов’язок покладається безпосередньо на виконавця послуг, який набуває такі відходи у власність та здійснює їх облік і звітність у системі управління відходами.
Водночас у разі якщо у підприємства виникають сумніви щодо правильності застосування норм законодавства в частині декларування побутових відходів у Декрарації про відходи, воно має законне право звернутися до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України за офіційним роз’ясненням. Таке звернення відповідає принципу правової визначеності та реалізації права суб’єкта господарювання на отримання індивідуальної позиції уповноваженого органу виконавчої влади. Отримана письмова відповідь забезпечить підприємству належний рівень правової безпеки та мінімізує ризики неоднозначного трактування норм під час здійснення контрольних заходів.