Санітарно-захисні зони створюють навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових й електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізованих випромінювань для відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови.

Проєкт організації санітарно-захисної зони слід розробляти в комплексі з проєктом будівництва (реконструкції) підприємства з першочерговою реалізацією заходів, передбачених у зоні.

Визначення розмірів санітарно-захисних зон для промислових підприємств

Залежно від джерел впливу на здоров’я населення, санітарно-захисна зона може бути встановлена на підставі нормативних документів та фактичних досліджень джерел впливу (матеріалів інвентаризації викидів, протоколів дослідження повітря населених місць, протоколів дослідження шумового, акустичного забруднення).

Санітарно-захисну зону    слід   встановлювати   від   джерел шкідливості  до  межі  житлової  забудови,   ділянок   громадських установ, будинків і споруд,  в  тому  числі  дитячих,  навчальних, лікувально-профілактичних     установ,     закладів  соціального забезпечення,  спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів  та  інших об'єктів зеленого будівництва загального користування,  ділянок   оздоровчих   та   фізкультурно-спортивних установ,   місць  відпочинку,  садівницьких  товариств  та  інших, прирівняних до них об'єктів, в тому числі:

• для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами,  безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або  неорганізованими  викидами  (через  ліхтарі  будівель, димлячі  і  паруючі  поверхні  технологічних  установок  та  інших споруд тощо),  а   також   від   місць   розвантаження   сировини, промпродуктів або відкритих складів;
• для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих віпромінювань та  інших  шкідливих  факторів  —  від будівель,   споруд   та  майданчиків,  де  встановлено  обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
• для  теплових  електростанцій,  промислових та опалювальних котелень — від димарів та місць зберігання  і  підготовки  палива, джерел шуму;
• для санітарно-технічних споруд  та  установок  комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об'єктів — від межі об'єкта.

Основою  для  встановлення  санітарно-захисних   зон   є санітарна  класифікація  підприємств,  виробництв та об'єктів. Згідно з нею, усі підприємства поділяються на 5  класів  залежно  від  ступеня  шкідливості промислових  викидів,  які  виділяються  в  атмосферу,  досконалості технологічних процесів на підприємстві, наявності очисних споруд.

Орієнтовні розміри санітарно-захисних зон встановлені такі:

• промислові об’єкти та виробництва 1 класу  – 1000 м;

• промислові об’єкти та виробництва 2 класу – 500 м;
• промислові об’єкти та виробництва 3 класу – 300 м;
• промислові об’єкти та виробництва 4 класу – 100 м;
• промислові об’єкти та виробництва 5 класу – 50 м.

При цьому, враховується й галузева спеціалізація підприємства:

• хімічні підприємства і виробництва;
• металургійні, машинобудівні і металообробні підприємства і виробництва;
• підприємства з видобутку руд і нерудних копалин;
• виробництво будівельної промисловості;
•  виробництво з обробки деревини;
• текстильні виробництва та виробництва легкої промисловості;
•  виробництво з обробки тваринних продуктів;
•  виробництво з обробки харчових продуктів і смакових речовин;
• санітарно-технічні споруди та установки комунального призначення.

Розміри санітарно-захисних зон для нових виробництв

При організації нових, ще не досліджених у санітарно-гігієнічному відношенні виробництв і технологічних процесів, а також під час будівництва (реконструкції) великих підприємств I та II класів небезпеки, які можуть негативно впливати на навколишнє середовище і здоров'я населення, розміри санітарно-захисних зон мають встановлюватися в кожному конкретному випадку. Це повинно ґрунтуватися на даних про ступінь впливу аналогічних об'єктів, що функціонують як в Україні, так і за її межами, а також на відповідних розрахунках.

Коригування розмірів санітарно-захисної зони

Розміри санітарно-захисних зон для нових виробництв і технологій, а також зміни зон (збільшення чи зменшення) затверджуються Головою Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на основі результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Санітарно-захисна зона для підприємств  може бути збільшена, якщо це обґрунтовано техніко-економічними та гігієнічними показниками, але не більше ніж у три рази за таких умов:

• відсутність способів очищення викидів;
• неможливість зменшення викидів хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, а також інших шкідливих факторів до рівнів, встановлених нормативами;
• розташування житлових зон, оздоровчих установ та інших подібних об'єктів з підвітряного боку від підприємств у зоні потенційного забруднення атмосфери.

Якщо навіть трикратне збільшення санітарно-захисної зони не усуває негативного впливу підприємства на навколишнє середовище та здоров'я людей, необхідно прийняти рішення про зміну технології виробництва,  що передбачає зниження викидів шкідливих  речовин  в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені,  коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень,  проведених для району  розташування  підприємств  або іншого виробничого об'єкта, буде встановлено,  що на межі житлової забудови та прирівняних  до неї   об'єктів   концентрації  шкідливих  речовин  у  атмосферному повітрі,  рівні шуму,  вібрації,  ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань,  статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

Обмеження та правила використання санітарно-захисних зон

У санітарно-захисних зонах забороняється розміщення:

• житлових будинків;
• гуртожитків;
• дитячих закладів, шкіл;
• лікувальних установ;
• спортивних споруд;
• охоронних зон джерел водопостачання.

Водночас у санітарно-захисних зонах можуть розташовуватися:

• пожежні  депо,  лазні,  пральні,   гаражі,   склади   (крім громадських  та спеціалізованих продовольчих),  будівлі управлінь, конструкторських  бюро,   учбових   закладів,   виробничо-технічні училища  без  гуртожитків,  магазини,  підприємства  громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов'язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств;
• приміщення для чергового аварійного  персоналу  та  добової охорони підприємств за встановленим списочним складом, стоянки для громадського та індивідуального транспорту,  місцеві та  транзитні комунікації,    ЛЕП,   електростанції,   нафто-   і   газопроводи, свердловини   для   технічного   водопостачання,   водоохолоджуючі споруди,  споруди  для  підготовки  технічної води,  каналізаційні насосні станції,  споруди  оборотного  водопостачання,  розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, що прилягає до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих чинників не повинні перевищувати встановлені гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), а на межі курортно-рекреаційної зони — 80% від значення нормативу.

Вимоги до санітарно-захисних зон для складських будівель

Санітарно-захисні зони для складських будівель повинні відповідати чинним нормативам проєктування. Розміри таких зон для міських загальнотоварних та спеціалізованих складів, а також складів сильнодіючих отруйних речовин — наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Розміри санітарно-захисних зон для міських загальнотоварних, спеціалізованих складів та складів сильнодіючих отруйних речовин

Вимоги до транспортної інфраструктури та об'єктів транспорту в населених пунктах

Транспортна мережа міських і сільських поселень повинна забезпечувати зручні, швидкі та безпечні зв'язки з усіма функціональними зонами, іншими населеними пунктами, об'єктами приміської зони та автомобільними дорогами загальної мережі, з урахуванням особливостей ландшафту та вимог охорони навколишнього середовища.

Пасажирські вокзали, включаючи залізничні та аеровокзали, слід розміщувати з достатніми транспортними зв'язками з центром міста та житловими районами. Санітарно-захисні зони для вокзалів визначаються в залежності від пасажиропотоків.

Житлова забудова повинна бути відокремлена від залізничних ліній санітарно-захисною зоною шириною не менше 100 м, з озелененням не менше 50%.

Аеродроми слід розташовувати за межами поселень, щоб не перетиналися з їх територією, а морські та річкові порти повинні бути на відстані не менше 100 м від житлової забудови.

Автомобільні дороги I, II і III категорій проєктуються в обхід населених пунктів, з відстанню від дороги до житлової забудови не менше 100 м. Для захисту від шуму слід передбачати зелені насадження.

Гаражі та стоянки автомобілів необхідно розміщувати на периферії, а також дотримуватися вимог до відстані від інших об'єктів. Забороняється будівництво вбудованих гаражів у закладах освіти та охорони здоров'я, а автозаправні станції мають бути віддалені не менше 50 м від житлових та громадських будівель.