Просимо надати роз’яснення щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства України (зокрема Закону України «Про управління відходами» та специфіки поводження з транспортними засобами, знятими з експлуатації/обліку) у такій виробничій ситуації.

Опис проблеми: На балансі нашого підприємства обліковувалися старі транспортні засоби в кількості близько 300 одиниць, які територіально розміщені в різних регіонах України. Усі ці транспортні засоби офіційно списані та зняті з обліку в сервісних центрах МВС у зв’язку з вибракуванням/непридатністю. Технічний стан машин різний: більшість із них перебувають у нерозібраному вигляді, містять шини, акумуляторні батареї, масляні фільтри, залишки технічних рідин (мастил), а деякі частково разукомплектовані («без нічого»).

Об’єктивні обмеження підприємства:  У нас немає спеціалізованого транспорту для перевезення таких машин на пункти приймання брухту. На підприємстві відсутні умови, матеріально-технічна база, дозволи та персонал для самостійного демонтажу й безпечного вилучення небезпечних відходів (акумуляторів, шин, рідин).

Проблема з ринком підрядників: Ми намагалися знайти в Україні ліцензовані компанії (або суб’єктів поводження з небезпечними відходами), які готові виїхати на місця по всій Україні, забрати ці машини «як є» разом із небезпечними елементами та здійснити їх подальше належне оброблення. Наразі знайти підрядника, який готовий забрати нерозкомплектовані автомобілі з небезпечними відходами на місцях їх дислокації, нам не вдалося. Водночас є звичайні приймальники металобрухту, які готові вивезти автотранспорт, але категорично відмовляються самостійно вилучати й актувати акумулятори, шини та зливати мастила. 

Чи стає сам нерозібраний автомобіль, знятий з обліку в МВС і заповнений технічними рідинами/акумуляторами, єдиним об’єктом управління відходами (наприклад, за класифікатором відходів), чи підприємство зобов’язане будь-якою ціною забезпечити відокремлене вилучення небезпечних компонентів (акумуляторів, шин, мастил) на власній території до моменту передачі брухту? Який передбачений законом вихід із ситуації для підприємства, якщо ринок фізично не надає послуг із вивезення та попереднього екологічного зачищення таких транспортних засобів «на місцях» по всій Україні? Які документи (акти, договори) та в якій послідовності ми маємо оформити з приймальниками металобрухту або іншими суб’єктами господарювання, щоб мінімізувати екологічні та юридичні ризики для підприємства під час перевірок Держекоінспекції?